QUOLIRA
Поиск
awefafe
awefafe
Подписчики:
10 543 подписчиков
ID:
181151523
Блокировка:
Нет ограничений
Верификация:
Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте
Видимость
закрытое
Популярность:
У сообщества нет огня Прометея
Домен:
true_sexshop
СКПР Владимирское региональное отделение
♫●Юные таланты●♫
Красивый девушки и парни(Go go)
((^_^)) Клуб Гребенка каждому вступившему 2 голоса присоиденяйтесь ((^_^)).....
НМК
![((^_^)) Клуб Гребенка каждому вступившему 2 голоса присоиденяйтесь ((^_^))...... Петро́ Фе́дорович Болбоча́н (*5 жовтня 1883 — †28 червня 1919) — український військовий діяч, полковник Армії УНР.
[ред.] Біографія
Петро Федорович Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в селі Геджев (Гиждево) Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецька область). Син священика.
В 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію.
1909 року закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, Під час навчання у ньому організував український гурток для поширення рідного слова.
Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку. Нагороджений орденом за виявлену хоробрість.
[ред.] Армія Української Народної Республіки
Після революції Болбочан активно розпочав організацію українських військових частин і допоміг у формуванні 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. Сформував з добровольців 5-го корпусу Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. 22 листопада Петра Болбочана призначено командиром полку. На початку грудня 1-й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків). Незважаючи на опір Болбочана, полк був роззброєний, а казарми — підірвані та розбиті гарматами. Значна кількість українців загинула.
У січні 1918 року, напередодні більшовицької окупації столиці, П. Болбочан і частина старшин з великими труднощами дісталися Києва. Хоча офіційного дозволу не отримав, формує військовий підрозділ — Республіканський курінь. На чолі цього куреня П. Болбочан взяв участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці. Невдовзі Республіканський курінь реорганізовано у 2-й Запорізький піший курінь та приєднано до Окремого Запорізького загону, командиром якого призначили генерала К. Прісовського.
Співпрацює з Українською партією соціалістів-самостійників.
Відступаючи з Києва, Окремий Запорізький загін прикривав від'їзд уряду УНР. Після відходу до Житомира П. Болбочана призначили губерніальним військовим комендантом Волині.
Після укладення Берестейського миру Окремий Запорізький загін брав участь у наступі на Київ разом із Січовими Стрільцями та Гайдамацьким кошем Слобідської України, керованим Симоном Петлюрою.
2 березня 1918 року — 2-й Запорізький курінь на чолі з Петром Болбочаном, випереджаючи німецькі війська, першим увійшов до Києва.
4 березня 1918 року Окремий Запорізький загін відправили на більшовицький фронт в авангарді німецьких військ. У березні запоріжці визволили: Гребінку, Лубни, Ромодан, Полтаву.
12 березня Запорізький загін реорганізовується у Запорізьку дивізію під командуванням генерала З. Натрієва. Петра Болбочана призначають командиром 2-го Запорізького пішого полку. Він став найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії. На прапорі полку довкола тризуба був напис «З вірою твердою в конечну перемогу вперед, за Україну!».
10 квітня 1918 року штаб запоріжців отримав таємний наказ уряду УНР — випереджаючи німецькі війська, захопити Крим. Петро Болбочан призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії.
22 квітня Кримська група захопила Джанкой — першу вузлову станцію Криму, а 24 квітня — Сімферополь.
У червні 1918 року, за гетьмана Павла Скоропадського, розпочався наступ більшовиків на Україну. Дивізію Петра Болбочана відправили на охорону українсько-російського кордону на північ від Слов'янська. Протягом трьох місяців запоріжці вели виснажливі бої з більшовиками.
5 листопада 1918 року отримав звання полковника армії Української Держави.
У листопаді 1918 полк під командуванням Болбочана одним з перших перейшов на бік Директорії УНР і був основною силою у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського. Полковник підтримав антигетьманське повстання, проте висунув умову — зберегти від руйнування державний апарат. (Згодом ця умова була порушена.)
Він категор](https://sun9-5.userapi.com/impf/c4846/g20897198/b_4e2634b6.jpg?quality=96&as=32x32,48x48,72x72&sign=1824272aaff041573bafed148498b492&u=JMcGZvm5zAdusG66pE_nham4nqKfW8Zqm_WjrSDUqug&cs=480x480 "((^_^)) Клуб Гребенка каждому вступившему 2 голоса присоиденяйтесь ((^_^))...... Петро́ Фе́дорович Болбоча́н (*5 жовтня 1883 — †28 червня 1919) — український військовий діяч, полковник Армії УНР.
[ред.] Біографія
Петро Федорович Болбочан народився 5 жовтня 1883 року в селі Геджев (Гиждево) Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині село Ярівка Хотинського району Чернівецька область). Син священика.
В 1905 році закінчив Кишинівську духовну семінарію.
1909 року закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, Під час навчання у ньому організував український гурток для поширення рідного слова.
Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку. Нагороджений орденом за виявлену хоробрість.
[ред.] Армія Української Народної Республіки
Після революції Болбочан активно розпочав організацію українських військових частин і допоміг у формуванні 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького з частин російської армії. Сформував з добровольців 5-го корпусу Південно-Західного фронту російської армії 1-й Український Республіканський полк. 22 листопада Петра Болбочана призначено командиром полку. На початку грудня 1-й Український полк був ліквідований з наказу корпусного солдатського комітету, що перебував під контролем більшовиків). Незважаючи на опір Болбочана, полк був роззброєний, а казарми — підірвані та розбиті гарматами. Значна кількість українців загинула.
У січні 1918 року, напередодні більшовицької окупації столиці, П. Болбочан і частина старшин з великими труднощами дісталися Києва. Хоча офіційного дозволу не отримав, формує військовий підрозділ — Республіканський курінь. На чолі цього куреня П. Болбочан взяв участь у придушенні січневого повстання більшовиків у столиці. Невдовзі Республіканський курінь реорганізовано у 2-й Запорізький піший курінь та приєднано до Окремого Запорізького загону, командиром якого призначили генерала К. Прісовського.
Співпрацює з Українською партією соціалістів-самостійників.
Відступаючи з Києва, Окремий Запорізький загін прикривав від'їзд уряду УНР. Після відходу до Житомира П. Болбочана призначили губерніальним військовим комендантом Волині.
Після укладення Берестейського миру Окремий Запорізький загін брав участь у наступі на Київ разом із Січовими Стрільцями та Гайдамацьким кошем Слобідської України, керованим Симоном Петлюрою.
2 березня 1918 року — 2-й Запорізький курінь на чолі з Петром Болбочаном, випереджаючи німецькі війська, першим увійшов до Києва.
4 березня 1918 року Окремий Запорізький загін відправили на більшовицький фронт в авангарді німецьких військ. У березні запоріжці визволили: Гребінку, Лубни, Ромодан, Полтаву.
12 березня Запорізький загін реорганізовується у Запорізьку дивізію під командуванням генерала З. Натрієва. Петра Болбочана призначають командиром 2-го Запорізького пішого полку. Він став найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії. На прапорі полку довкола тризуба був напис «З вірою твердою в конечну перемогу вперед, за Україну!».
10 квітня 1918 року штаб запоріжців отримав таємний наказ уряду УНР — випереджаючи німецькі війська, захопити Крим. Петро Болбочан призначений командиром Кримської групи Армії УНР на правах дивізії.
22 квітня Кримська група захопила Джанкой — першу вузлову станцію Криму, а 24 квітня — Сімферополь.
У червні 1918 року, за гетьмана Павла Скоропадського, розпочався наступ більшовиків на Україну. Дивізію Петра Болбочана відправили на охорону українсько-російського кордону на північ від Слов'янська. Протягом трьох місяців запоріжці вели виснажливі бої з більшовиками.
5 листопада 1918 року отримав звання полковника армії Української Держави.
У листопаді 1918 полк під командуванням Болбочана одним з перших перейшов на бік Директорії УНР і був основною силою у повстанні проти гетьмана П. Скоропадського. Полковник підтримав антигетьманське повстання, проте висунув умову — зберегти від руйнування державний апарат. (Згодом ця умова була порушена.)
Він категор")
